placeid.com.ua

Сьогодні 200-річчя Гоголя. Отже, знов про символи країни. І вже не так принципово, хто «привласнив» Гоголя – Україна чи Росія, а важливо, хто це робить професійніше та аполітичніше.
І що б не казав Андрєй Архангельський про доморощеність російської культурної пропаганди, але визнаємо -  в Росії сьогодні, 1 квітня, Гоголь звучить гучніше, ніж в Україні. Хоча й істерик через «українізацію» письменника там теж більше.

Не тільки сьогодні, а й упродовж всього року Україна мала б унікальну нагоду нагадувати про себе світу - 2009 оголошений ЮНЕСКО роком Гоголя. Що ми зробили, чого не зробили та що робить Росія – у пості нижче.

По-перше, як користувачі російсько- та україномовних версій Google, ви вже помітили, що сьогодні користуєтеся Gogol, а Яndex зухвало помістив на головну “Гоголь. 200 лет на Яндексе”, додавши пошук гоголівських місць на Яndex.картах на творів письменника на Яndex.книгах. Інформагенція РИАНовости відкрила окрему сторінку з інтерактивом, мультимедіа, маршрутами гоголівською Україною (!), авторськими статтями та навіть стислим змістом творів письменника. Одна з головних новин на сайті - Гоголь обійшов Пушкіна за рівнем знання серед росіян. Хоч “Мертві душі” росіяне знають краще за “Тараса Бульбу”, але найбільше люблять … “Вечера на хуторе близ Диканьки” (23% опитаних).

Проект РИАНовости www.rian.ru/gogol

Спеціальний веб-проект Ай Да Гоголь телеканалу Росія - також стильно, сучасно, цікаво. Російський інтернет буквально гуде Гоголем. Зробили це все в Росії. На українській Меті є лише реклама фанових листівок до 1-го квітня. Президент України переніс щорічне звернення до ВР з 1 квітня також, очевидно, не з особливої поваги до письменника… Тож, день сміху для нас важливіше. Тому можна в принципі й не питати, чий це письменник, але все ж…

НЕ ПОДІЛИЛИ ЧИ “ОДИН НА ДВОХ”…

Трохи про перетягування ковдри між Україною та Росією за постать Гоголя:

“Я розумію, як ділять газ, як ділять нафту, як ділять гроші. А як ділити спадщину культурну – я того не розумію. Гоголь безумовно належить і до спадщини української, і до спадщини російської. Чи можемо ми називати його великим національним нашим талантом? Безумовно, можемо. І не тільки тому, що він народився тут, і не тільки тому, що він написав свої перші твори - українські повісті про свою Полтавщину, - а й тому що він завжди зберігав певне національне бачення. Він Петербург бачив очима південця. Це не викорінюється якимось поверховими культурними впливами. Він безумовно наш, він безумовно і російський”.
Мирослав Попович, философ

“Гоголь, із його амбіцією створити літературу, “для малороссов и великороссов единую”, був останнім, найяскравішим вибухом цього проекту. …“Єдиної” літератури для двох народів не вийшло, літературні шляхи “Малої” й “Великої” вже в Гоголеву добу стрімко розходилися, - а от геній залишився обом літературам, і нема сенсу його ділити.
Оксана Забужко, письменниця

“…йдеться про українця за походженням та характером більшості своїх творів, що писав російською; йдеться про письменника, що прославився як український романтик і російський реаліст або точніше сатирик. Гоголь – це людина, яка могла одночасно осягнути менталітет, психологію двох великих, але таких різних народів, як український і російський. Нікому ні до, ні після нього не давалося з таким рівнем майстерності показати ці два народи”.
Микола Томенко, віце-спікер ВР

“Гоголь для мене - це видатний український письменник, який писав російською мовою і став класиком російської літератури”.
Іван Малкович, директор видавництва ”А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА”

(Цитати зі статті Анни Ященко “Яка нація має право називати Гоголя “своїм”?” на Уніан від 01.04.09) 

“Гоголь считал себя и тем, и другим. Он писал “сам не знаю, какая у меня душа, хохлацкая или русская “. Гоголь очень любил Москву и Санкт-Петербург, но также сильно любил Киев, свою родную Полтаву и Диканьку. А мы сейчас берем пилу и искусственно делим Гоголя. Это все равно, как сердце, душу напополам поделить”.
Ієромонах Симеон (Томачинский), дослідник Гоголя, директор видавництва Сретенського монастырю

Про «нерозривність» Гоголя на 2 національні символи говорять і пересічні українці: більше 60% вважають Гоголя «своїм» письменником, майже 40% (38,9%) – «і російським, і українським одночасно». Ще майже 30% (29,8%) вважають його українським, а майже 23% (22,9%) - російським надбанням. І, незважаючи на міждержавні ігри в приватизацію письменника, 72% українців вважають, що постать Гоголя скоріше об’єднує, ніж роз’єднує Україну і Росію. (Опитування Research & Branding Group на замовлення української філії Інституту країн СНД, лютий 2009)

Не переймався національною ідентичністю Гоголя і Леонід Парфьонов, який зняв двосерійний документальный фільм “Птица-Гоголь” для російського Першого каналу за участі від Земфіри до Богдана Ступки. Мандруючи по «гоголівським місцям», Парфьонов з’являється то в Сорочинцях, то в Парижі, то в Римі, то під Новгородом.

Щоправда, не так космополітично та толерантно налаштовані деякі російські діячі та ЗМІ:

“Михаил, Боярский, сыгравший в фильме казака Шило, считает, что фильм будут смотреть даже на Украине. По его мнению, сложные отношения между странами не помешают нашим соседям приобщиться к российской классике“.

Найпоказовішим в цьому плані є вчорашній матеріал у Комсомольській Правді «Берем пилу и делим Гоголя», де питання журналіста на кшталт:

“Украинцы, пытаясь доказать, что Гоголь не любил Россию, часто сравнивают два его произведения - “Тараса Бульбу” и “Мертвые души”. Вот мол, казаки у Гоголя - настоящие герои, а в России все сплошь жулики и скряги” чи “А зачем вообще переводить Гоголя на украинский, если он сам считал, что писать надо на русском языке. Тем более, на Украине все его прекрасно знают”

сусідять з інтерв’ю Малковича та цитатами російського «спеціаліста» (президента Фонда исторической перспективы) по типу:

“а украинский язык является местным языком, также как, например, вологодский”.

Лишимо цю дискусію історикам та літераторам і подивимось, як експлуатують цей україно-російський символ в обох країнах.

ТОМЕНКО, СКРИПКА, ЗЕМФІРА ТА ТРОЇЦЬКИЙ

Що ще зробила чи не зробила Україна.  

Окрім Парфьонова, вийшло 2 художніх фільми по повісті “Тарас Бульби”. В Україні прокат “Тараса Бульби” Володимира Бортко з Богданом Ступкою у ролі Тараса почнеться завтра, а у Петербурзі, де пройшов передпрем’єрний показ, його вже встигли розкритикувати як “фільм для старшокласників: дорого і красиво”. Картина транслюватиметься на телеканалі “Россия”, який веде переговори про світову прем’єру та прокат у Європі. В Україні ж картину “Думи про Тараса Бульбу” зняв режисер Петро Пінчук на гроші запорізьких меценатів. Жодного ще не бачили, тому коментарі пізніше, але факт одразу двох екранізацій не може не тішити, адже це вперше “Тарас Бульба” вийде на кіноекрани. Олександру Довженко не пощастило через початок Другої світової війни (перший день зйомок припав на 22 червня 1941), а Сергію Бондарчуку свого часу зняти фільм не дали.

В Україні Микола Томенко вуличними бігбордами оспівує «українську романтику» Гоголя – одну з двох гілок творчості письменника, поряд з «російським реалізмом». Під «українською романтикою» експерти розуміють унікальну природу, неповторну культуру, величну історію та козацький пафос. Бігборди – цитати з творів Гоголя в оригіналі (російською). (Хто бачив – скиньте, будь ласка, фото). Окрім бордів, Томенко сьогодні випустив свою книжку «Український романтик Микола Гоголь», написав статтю на першій шпальті сьогоднішнього “Голосу України” та проводить просвітницько-інформаційні акції у Полтаві, Ніжині, Запоріжжі та “культових місцях уздовж берегів Дніпра”. 

“Наш проект не має політичного забарвлення. Головне – повернути Гоголя Україні та повернути українців до книг Гоголя”

Томенко заздрить тому, “як системно готується до ювілею Росія“, натомість в Україні, на його думку, ніхто не  зміг запропонувати креативну ідею з достойного ушанування письменника - на державному рівні у Києві підійшли формально – “випущені монета і марка, проведуть, як завжди, одне урочисте засідання та один концерт“.

Насправді, українці, окрім літературознавців та, можливо, відданих фанатів, які вирушили на Полтавщину, навряд чи відчувають ані свято, ані масштабність події.

Монета, марка, святкові заходи на Полтавщині (у музеї-садибі у с. Гоголеве, у Великих Сорочинцах та Миргороді), театральні прем’єри та дві виставки – майже весь перелік державних акцій в Україні. На додаток – нова премія ім. Гоголя “за кращі літературні та мистецькі твори, які популяризують духовно-культурні надбання українського народу і сприяють утвердженню позитивного іміджу України в світі“. До чого тут імідж, не дуже зрозуміло – навряд чи Гоголь саме з таких міркувань писав свої «Вечора на хуторі» чи «Тараса Бульбу». Формулювання нагадує чергове держзамовлення на “ідеологічне” мистецтво, що може зробити гоголівську премію ще одною “шевченківською”. Геніальна література промотує країну самим фактом своєї появи, а не “іміджевим” змістом.

За кордоном для культурних акцій ми символічно вибрали 2 культурні столиці світу – Париж та Москву. У Парижі - “Тиждень Гоголя”, що включає виставку графіки за мотивами гоголівських творів та кінопокази. У Москві – “Вечорниці” гурту ВВ у клубі “Гоголь”. 

Також Мінкульттуризму цього року підтримує ГогольFest, чиї «Дах» та «Дахабраха» виступатимуть сьогодні в с.Гоголеве, а потім – у Москві, Парижі, Брюсселі та Києві. При всій повазі до Владислава Троїцького, ГогольFest завжди мав (і, здається, має) дуже далеке відношення до Гоголя.  Принаймні, не більш ніж не менш достойний гурт Gogolbordello. Троїцькому вартувало б при такій увазі Мінкульту хоча б на сайті якось згадати свою “гоголівську” діяльність, натомість - анонс акції екс-власника Квазару…