placeid.com.ua

Знов глобальна економічна криза перемальовує мапу світу, цього разу – у розрізі політичних ризиків. І знов Україна – рекордсмен, цього разу ми – одна з 27 країн світу з найвищим ризиком політичної нестабільності. Поряд з нами – Зімбабве, Судан, Чад, Афганістан та інше приємне сусідство.

Аналітики The Economist Intelligence Unit оцінили політичну вразливість країн, аналізуючи поєднання індикаторів суспільно-політичної стабільності та економічної ситуації. Результат, згідно звіту від 19 березня, - високий ризик політичної нестабільності на 2009-2010 роки прогнозується у 95 (!) країнах світу, порівняно з 35 у 2007р.

Мапа ризиків політичної нестабільності від The Economist (Україна - "дуже високий ризик")

Серед 165 досліджених країн 95 опинилися у зоні ризику, з яких 27 – у зоні високого ризику. Ще для 53 держав ризик оцінений як «помірний», що аж ніяк не гарантує політичного спокою, і лише 17 країн віднесені до зони «низького ризику».
Багато країн у списку найбільш ризикованих на 2009-2010 рр. не здивують – Афганістан, Зімбабве, Чад, Судан, Пакистан. «Не дивує» аналітиків The Economist поява в цьому списку і України:

“Включення цих східноєвропейських країн (Україна, Молдова і Боснія та Герцеговина) у групу найвищого ризику у регіоні не дивує”.

Ще одна цитата описує до болі знайому ситуацію:

“Найвразливіші держави, такі як Зімбабве, страждають від токсичної суміші поганого правління та економіки у стані вільного падіння”.

Загалом, з 27 країн рейтингу «найгірших з найгірших»: 13 – африканські держави, 6 – азійські, 4 – латиноамериканські, 3 – східноєвропейські та 1 (Ірак) – країна Близького Сходу.

Індекс політичної нестабільності базується на 15 соціальних, політичних та економічних індикаторах. Модель використовує також 2 під-індекси – суспільно-політичний та економічний. Перший охоплює соціальну нерівність, силу та ефективність державного управління, рівень соціального забезпечення, схильність до протестної поведінки трудових колективів та профспілок, етнічне розшарування, тип політичного режиму, рівень суспільної довіри до політичних інституцій, попередню історію проявів протесту та заворушень та ін.. Другий комплекс факторів включає показники ВВП, безробіття тощо.

На думку авторів дослідження:

“Індекс оцінює вразливість держав до соціальної та політичної нестабільності, тобто, таких подій або зрушень, які становлять суттєву позапарламентську або позаінституційну загрозу урядам або існуючому політичному устрою. Ці події практично незмінно будуть супроводжуватись проявами насильства та суспільними заворушеннями. Ці події не обов’язково будуть успішні у тому сенсі, що вони завершаться поваленням уряду або правлячого режиму. Як вже говорилося, навіть неуспішні інциденти (такі як наприкінці 2008 р.в Греції) призводять до серйозних заворушень та нестабільності. 

Політичні наслідки кризи можуть настати пізніше: наразі лише два легітимні уряди, в Ісландії та Латвії, були повалені через масові протести населення. Проте з погіршенням економічних умов можливі подальші зміни режимів, і, можливо, вони будуть вже не такими мирними…

Все ж таки повалення уряду позапарламентських шляхом (ID. – методом прямої дії, мається на увазі Ісландія та Латвія) навряд чи вписується у поняття здорової демократії, а особливо, якщо пряма дія супроводжується насильством. Однак, із загостренням економічної кризи, окремі інциденти переростатимуть у набагато більш інтенсивні та тривалі події: збройні повстання, воєнні перевороти, громадянські конфлікти та, можливо, навіть міждержавні війни”. 

Щодо Західної та Центральної Європи:

Західною Європою нещодавно прокотилася хвиля масштабних протестів у Греції, Ісландії, Ірландії, Франції, Німеччині та Великобританії. Наразі тільки один уряд пав у наслідок заворушень – в Ісландії. Звільнення прем’єр-міністра країни Geir Haarde 26 січня стало першим прецедентом відставки уряду через економічну кризу. Є опасіння, що це тільки початок для Європи.
У південній Європі у зону високого ризику потрапили Греція, Кіпр та Туреччина. У зоні помірного ризику – Франція, Бельгія, Голландія, Мальта, Ірландія, Італія, Іспанія та Великобританія.
У кількох країнах соціальне напруження пов’язують перш за все з протестними настроями проти трудових мігрантів на фоні зростання безробіття серед етнічного населення. Чемпіоном тут виступає Великобританія, де на початку року серед робочих прокотилася хвиля протестів проти використання імпортної робочої сили. Згідно нещодавнього дослідження FT/Harris, майже 80% британців вважають, що безробітних мігрантів варто попросити залишити країну. Більшість також проти надання права працевлаштування у Великобританії іншим громадянам ЄС. Інша “гаряча точка” - Іспанія, яка за останні 15 років прийняла кілька мільйонів мігрантів. Зараз безробіття тут зростає найвищими темпами в Європі, що вже викликає міжрасову напруженість.

Щодо Східної Європи:

3 східноєвропейські країни - Україна, Молдова і Боснія та Герцеговина – віднесені до групи найвищого ризику. Майже усі інші країни Східної Європи потрапили у групу «високого ризику», включаючи Балканські, Прибалтійські країни та СНД. Тільки 7 країн регіону аналітики віднесли до груп помірного або низького ризику.

Щодо України (цитата):

“Найбільш ризикованою країною регіону вважають Україну. Країна надзвичайно вражена кризою. Падіння ВВП прогнозують на більш, ніж 10%. Металургія та хімічна промисловість, які живлять економіку країни, зупинились; безробіття зростає. Останніми тижнями вже кілька груп вийшли на вулиці з протестом. Найбільшою була 10000-на демонстрація проти київської місцевої влади. Згідно опитувань, 41% українців готові вийти на вулиці. Міста жили днями без опалення чи води через несплату комунальних рахунків. Національна валюта перебуває під шаленим тиском, а перспектива дефолту здається вірогідною. Раптові брутальні вибухи протесту, які мале місце в інших країнах регіону, здаються невідворотними і тут. Наростає масове незадоволення наслідками кризи та обурення урядом, який переймається внутрішніми суперечками. Нестабільність у такій маленькій країні, як Латвія, - це одна справа, а ось колапс у великій та стратегічно розташованій Україні, що сусідить з Росією, може мати сейсмічні наслідки”. 

Щодо Росії (цитата):

“Росія переживає серйозний спад, та країна має ознаки, характерні для країн групи високого ризику (нерівність, низька довіра до владних інститутів, високий рівень корупції та попередня історія нестабільності). Якщо криза посилиться, серйозних заворушень не уникнути. Проте зростання незадоволення станом економіки та реакцією уряду на кризу наразі, як здається, не вплинуло на популярність прем’єр-міністра Володимира Путіна та президента Дмитра Мєдвєдєва. Виходячи з браку авторитетної опозиції, навряд чи соціальне незадоволення може стати загрозою політичним лідерам країни – навіть Борис Єльцин зміг втримати владу після кризи 1998 р., незважаючи на набагато слабші позиції. Ліберальна опозиція в Росії у стані хаосу, а комуністи дедалі слабшають. Тому протести наразі мали обмежений масштаб та надалі лишатимуться ізольованими та локальними. Наразі єдиним потужним масовим протестом був страйк у Владивостоку проти підвищення тарифів на імпортні авто. Але використання сил міліції для розгону демонстрантів дає зрозуміти, що російська влада готова вживати силу у випадку повторення заворушень у будь-якій точці країни. Влада найскоріше вдаватиметься до поєднання репресій та примирення для запобігання протестам. Незважаючи на слабкий ступень загрози правлячому уряду, криза все ж призведе до подальшого посилення авторитарних тенденцій в Росії“.

 За матеріалами “Governments Under Pressure. How sustained economic upheaval could put political regimes at risk”/ The Economist Intelligence Unit Views Wire/ 19.03.2009