Народилася і робила перші кроки в країні одній, комуністичній, а вперше сходила на диско і спробувала Coca-Cola вже в іншій, абсолютно незалежній ні від кого, демократичній Україні. Хоча щодо незалежності ні від кого можна довго сперечатися, і це одна з характеристик нашої країни і нашої території.
1990 рік: дитячий садок, який почав псувати нерви вже в тому юному віці. Бо хотілося бігти аж он туди, а дозволяли сидіти тільки ось тут.
У ці роки територія для пізнання обмежувалась рідним містом Суми.
Осінь 1994-го: точка відліку десяти років для того, щоб в кінці цього строку отримати шматок пластику, який засвідчує, що в мене є середня освіта. Освіта не як у більшості – чотири роки поглибленого вивчення фізики з законами Ома та інтерференцією світла і математики з діагональним перерізом паралелепіпеда та арктангенсом гострого кута.
Серпень 2001-го: перша подорож за кордон. Болгарія, Золоті Піски, джем дивного зеленого кольору, небачений раніше басейн просто в готелі і усміхнені офіціанти, які весь час запитують «Чи щось потрібно?»
2004 рік: Київ, кафедра тележурналістики, Інститут кіно і телебачення. Вступ до майбутньої професії і перші спроби дивитися на звичайні речі і події під незвичним кутом.
Рік 2008: початок трудового стажу і постійного творчого пошуку. Робота на телебаченні. Як одна із складових моєї журналістської діяльності – відрядження і знайомство з власною країною – від Чернігова до Алушти, від Луганська до Луцька і Львова, – з ІDентичністю кожного міста.
23 роки – у кишені ступінь магістра кіно-телемистецтва, у голові запитання «Чому хочеться їхати дивитися замки півдня Франції, при цьому не знаючи, які маєтки є на півдні Криму чи під Львовом?» Маркетинг територій для України – завдання на сьогодні і надалі…
