placeid.com.ua

Основними трендами цього літа стали - неймовірна спека, футбол, бавовняні сукні, «Сутінки. Затемнення» з кіноідолом Робертом Паттінсоном і… написання кодексів. І не якихось там бюджетних (хоча такі теж маються), а з категорії «Як себе поводити і чого не можна робити».

Кияни мають отримати таку собі «Конституцію» від пана Черновецького - «Кодекс справжнього киянина», який: не свистить услід перехожим, не засмагає голяка, не смітить, не п’є пиво на вулицях, як мінімум береже, а як максимум, саджає каштани (символ міста), знає напам’ять неофіційний гімн міста “Як тебе не любити, Києве мій” і т.д. (всього у списку 45 пунктів).

У Москві вирішили пояснити іноземцям, як правильно поводитись у столиці і написали «Кодекс москвича». Впровадження кодексу пояснюють тим, що приїжджі просто не знають правил життя в мегаполісі, а тому, суто гіпотетично, можуть не «вписатися» у столичне життя. І щоб уникнути непорозумінь і розбіжностей з москвичами, упорядники кодексу радять: не різати барана у дворі, не жарити шашлик на балконі, не ходити містом у національному одязі, розмовляти російською мовою.

І ось тут виникають запитання. Якщо готувати шашлик на балконі, в першу чергу, не дозволять пожежні, то чому, наприклад, шотландець не може прогулятись Арбатом у кілті (предмет одягу шотландських чоловіків)? І з мовою не зовсім зрозуміло. Відповідно до «Кодексу» італієць (знову ж таки для прикладу), який приїхав відвіати Мавзолей і не знає російської, має мовчати або спілкуватися жестами?

Надихнувшись «Кодексом москвича» і можливо вчергове переглянувши фільм «Москва сльозам не вірить», Асоціація земляцтв у Москві виступила з ініціативою створення «Кодексу чарівної землячки». Молоді провінційні дівчата, які зараз живуть у Білокам’яній напишуть інструкцію з підкорення столиці своїм наступницям - про те до яких столичних вузів вступити, як вдало розпочати кар’єру в Москві і як, а головне, в яких місцях знайти «порядного молодого москвича». І тут вже мають запанікувати москвичі з москвичками. Першим теж не потрібні бідні родички з фінансовою діркою у сумочці, другим - також важко знайти порядного і «такого, щоб квіти кожного ранку дарував».

Не залишає запитання: чому ідеї побідних книжок-порадниць виникають у наших країнах? Чому не створили такі правила у більш космополітичному Лос-Анджелесі чи Лондоні? Чи там знають як поводитись і досягнути поставленої цілі і без сторонніх порад? Жоден кодекс не може рахуватись гідною заміною власного головного мозку. Недоречно вигадувати якийсь порадник поведінки для певної групи людей, ніхто не повинен порушувати порядок - це очевидно. Є неписані правила, і якщо хтось їх не знає, то це вже питання виховання, а не національної чи територіальної приналежності.